![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
telesyk«Монсеньйоре, мій брате: Дізнавшись, що брат міністра Імператорської Величності в Касселі перебував у Москві, я викликав його до себе, і ми мали тривалу розмову. Я порадив йому повідомити Вашій Величності мої почуття.
Чудове й прекрасне місто Москва більше не існує. Ростопчин [граф Федір Ростопчин, губернатор Москви] наказав спалити його. Чотириста паліїв [підпалювачів] були заарештовані на місці, усі вони заявили, що отримали накази від губернатора [Ростопчина] та директора поліції; їх розстріляли.
Пожежа нарешті, здається, припинилася. Три чверті будівель [у Москві] згоріли, інша чверть залишилася.
Така поведінка є жахливою та марною. Чи була її метою позбутися якогось скарбу? Але скарб перебував у печерах, до яких вогонь не міг дістатися.
Більше того, чому руйнувати одне з найпрекрасніших міст світу, витвір століть, заради такої дріб’язкової мети? Це та сама лінія поведінки, що дотримувалася від Смоленська й залишила 600 000 родин без притулку. Пожежні насоси в Москві були або зламані, або знищені, а частина зброї в арсеналі видана злочинцям, що змусило нас зробити кілька пострілів по Кремлю, аби розігнати їх.
Гуманність, інтереси Вашої Величності та цього великого міста вимагали, щоб місто було доручене мені як довірча власність, оскільки воно було оголене російською армією. Його не мали залишати без адміністрації, суддів та цивільної гвардії. Такий план був застосований у Відні, Мадриді та двічі в Берліні. Ми самі дотримувалися цього плану під час входу Суворова.
Палії дозволяють грабунок, якому солдати віддаються, аби сперечатися про уламки з полум’ям.
Якби я на мить уявляв, що такий стан справ санкціонований Вашою Величністю, я б не писав цього листа; але я вважаю неможливим, щоб, з принципами Вашої Величності, серцем, з справедливістю ідей Вашої Величності, ви могли санкціонувати надмірства, недостойні великого монарха та великої нації. Коли [пожежні] насоси вивозили з Москви, сто п’ятдесят польових гармат, 60 000 нових мушкетів, 1 600 000 піхотних набоїв, 400 000 пудів пороху, 300 000 пудів селітри, стільки ж сірки тощо — усе це залишили.
Я веду війну проти Вашої Величності без ворожості; записка від вас до чи після останньої битви зупинила б мою процесію [марш], і я б навіть хотів пожертвувати перевагою входу до Москви. Якщо Ваша Величність зберігає якісь залишки ваших колишніх почуттів, ви сприймете цей лист доброзичливо. У будь-якому разі, ви подякуєте мені за те, що я повідомляю вас про те, що відбувається в Москві.
Чим, мій дорогий сеньйоре, мій брате, я благаю Бога, щоб він охороняв Вашу Величність і підтримував [вас] під своєю святою та величною опікою.
Москва, 20 вересня 1812 року.
Добрий Брат Імператорської Величності Вашої, Наполеон.»
Чудове й прекрасне місто Москва більше не існує. Ростопчин [граф Федір Ростопчин, губернатор Москви] наказав спалити його. Чотириста паліїв [підпалювачів] були заарештовані на місці, усі вони заявили, що отримали накази від губернатора [Ростопчина] та директора поліції; їх розстріляли.
Пожежа нарешті, здається, припинилася. Три чверті будівель [у Москві] згоріли, інша чверть залишилася.
Така поведінка є жахливою та марною. Чи була її метою позбутися якогось скарбу? Але скарб перебував у печерах, до яких вогонь не міг дістатися.
Більше того, чому руйнувати одне з найпрекрасніших міст світу, витвір століть, заради такої дріб’язкової мети? Це та сама лінія поведінки, що дотримувалася від Смоленська й залишила 600 000 родин без притулку. Пожежні насоси в Москві були або зламані, або знищені, а частина зброї в арсеналі видана злочинцям, що змусило нас зробити кілька пострілів по Кремлю, аби розігнати їх.
Гуманність, інтереси Вашої Величності та цього великого міста вимагали, щоб місто було доручене мені як довірча власність, оскільки воно було оголене російською армією. Його не мали залишати без адміністрації, суддів та цивільної гвардії. Такий план був застосований у Відні, Мадриді та двічі в Берліні. Ми самі дотримувалися цього плану під час входу Суворова.
Палії дозволяють грабунок, якому солдати віддаються, аби сперечатися про уламки з полум’ям.
Якби я на мить уявляв, що такий стан справ санкціонований Вашою Величністю, я б не писав цього листа; але я вважаю неможливим, щоб, з принципами Вашої Величності, серцем, з справедливістю ідей Вашої Величності, ви могли санкціонувати надмірства, недостойні великого монарха та великої нації. Коли [пожежні] насоси вивозили з Москви, сто п’ятдесят польових гармат, 60 000 нових мушкетів, 1 600 000 піхотних набоїв, 400 000 пудів пороху, 300 000 пудів селітри, стільки ж сірки тощо — усе це залишили.
Я веду війну проти Вашої Величності без ворожості; записка від вас до чи після останньої битви зупинила б мою процесію [марш], і я б навіть хотів пожертвувати перевагою входу до Москви. Якщо Ваша Величність зберігає якісь залишки ваших колишніх почуттів, ви сприймете цей лист доброзичливо. У будь-якому разі, ви подякуєте мені за те, що я повідомляю вас про те, що відбувається в Москві.
Чим, мій дорогий сеньйоре, мій брате, я благаю Бога, щоб він охороняв Вашу Величність і підтримував [вас] під своєю святою та величною опікою.
Москва, 20 вересня 1812 року.
Добрий Брат Імператорської Величності Вашої, Наполеон.»
